Терміни з навчальної дисципліни "Валеологія"

Валеологія

Валеологія (лат. - бути здоровим і грец. - учення, наука) - наука про формуван­ня, збереження та зміцнен­ня здоров'я людини в духовно­му, психічному, фізичному і соціальному плані.

Предмет валеології – індивідуальне здоров’я і резерви здоров’я людини, а також здоровий спосіб життя.

Об’єкт валеології – практично здорова людина, а також, яка знаходиться в стані перед хвороби у всій безмежній багатосторонності її психофізіологічного, соціокультурного та інших аспектів існування.

Здоров'я – це при­родний динамічний стан ор­ганізму, що характеризуєть­ся його самоврівноваженістю і врівноваженістю з нав­колишнім середовищем, у духовному, фізичному, а також соціальному плані й ефектив­но протидіє захворюванням.

Рівновага людини з навко­лишнім світом – це насампе­ред її комфортне самопочуття у ньому.

Внутрішня рівновага орга­нізму людини – це збалансована робота всіх його функціональ­них систем: серцево-судинної, ди­хальної, нервової, гуморальної та інших.

Духовний аспект здоров'я передбачає розуміння нами ціліс­ності особистості, визначає сенс життя людини, її гармонійність як індивідуума й у спілкуванні з оточуючими. Невід'ємною части­ною духовного здоров'я людини є її здатність до співпереживання та співчуття, добросовісність, до­брозичливість, порядність, тер­пимість.

Психологічний аспект здо­ров'я – це збалансованість пси­хічних процесів та їхніх проявів, тобто здатність особи керувати со­бою за умов високих життєвих на­вантажень на основі взаєморозу­міння й емоційного комфорту в суспільстві, а також особистого внутрішнього комфорту.

Фізичний аспект здоров'я передбачає оптимальне, тобто без істотних відхилень, функці­онування усіх систем організму людини (серцево-судинної, диха­льної, м'язової та ін.). При цьому поняття «фізичне здоров'я» по­в'язують із умінням володіти сво­їм тілом, фізичною витриваліс­тю, високим рівнем працездат­ності.

Соціальний фактор – це розуміння здоров'я як багатоаспектної системи дозволяє правильно усвідомлювати його значення в житті людини і сус­пільства.

Хвороба визначається як порушення життєдіяльності організ­му під впливом, шкідливих подразників зовнішнього чи внутрішнього середовища.

Проміжний стан між здоров’ям і хворобою – це перехдвороба, або «третій стан».

Здоровий спосіб життя – це діяльність, спрямована на формування, збереження та зміцнення здоров'я людей як необхідної умови для прогре­сивного розвитку суспільст­ва в усіх його напрямках.

Культура здоров'я – це  важ­ливий складовий компонент загальної культури людини, що визначає формування, збе­реження та зміцнення її здо­ров'я.

Культура здоров'я – це  не тільки сума знань, обсяг від­повідних умінь і навичок, але й здоровий спосіб життя гу­маністичної орієнтації.

Гіпокінезія (малий, внизу; рух) – це вимушене зменшен­ня обсягу довільних рухів лю­дини (мала рухливість) внас­лідок характеру її трудової діяльності.

Загальна валеологія є основою, методологію валеології як науки або області знання.

Медична валеологія визначає відмінності між здоров'ям і хворобою і їх діагностику, вивчає способи зовнішньої підтримки здоров'я і попередження захворювань, розробляє методи і критерії оцінки стану здоров'я населення

Педагогічна валеологія вивчає питання навчання і виховання людини, що має міцну життєву установку на здоров'ї і здоровий спосіб життя на різних вікових етапах розвитку.

Під валеологічною освітою розуміють безперервний процес навчання, виховання і розвитку здоров'я людини, направлений на формування системи наукових і практичних знань і умінь, поведінки і діяльності, що забезпечує ціннісні відносини до особистого здоров'я і здоров'я навколишніх людей.

Валеологічне навчання є процес формування знань про закономірності становлення, - збереження і розвитку здоров'я людини, оволодіння уміннями збереження і вдосконалення особистого здоров'я, оцінки формуючих його чинників; засвоєння знань про здоровий спосіб життя і умінь його побудови, освоєння методів і засобів ведення пропагандистської роботи по здоров'ю і здоровому способу життя.

Валеологічне виховання є процес формування ціннісно-орієнтованих установок на здоров'ї і здоровий образ, життя, побудований як невід'ємна частина життєвих цінностей і загальнокультурного світогляду.

Валеологічні  знання є сукупність науково обґрунтованих понять, ідей, фактів, накопичених людством у області здоров'я і що є початковою базою для подальшого розвитку науки і самого валеологічного знання.

Результатом валеологічної освіти повинна стати валеологічна культура людини.

Вікова валеологія вивчає особливості вікового становлення здоров'я людини, його взаємини з чинниками зовнішнього і внутрішнього середовища в різні вікові періоди і адаптацію до умов життєдіяльності.

Диференціальна валеологія займається дослідженням індивідуально-типологічних особливостей здоров'я, побудованих на генетичній і фенотипічній оцінці індивіда; розробляє методологію побудови індивідуальних програм зміни кількості і якості здоров'я.

Професійна валеологія вивчає питання, пов'язані з проблемою професійного тестування і професійної орієнтації, побудованих на науково обґрунтованих методах оцінки індивідуальних типологічних властивостей особи.

Спеціальна валеологія досліджує вплив різних особливих, небезпечних для життя людини і екстремальних чинників на здоров'ї людину і критерії безпеки цих чинників, визначає методи і засоби збереження і відновлення здоров'я в течію і в результаті дії таких чинників.

Сімейна валеологія вивчає роль і місце сім'ї і кожного з її членів у формуванні здоров'я, розробляє рекомендації шляхів і засобів забезпечення здоров'я кожного з поколінь і всієї сім'ї в цілому.

Екологічна валеологія досліджує вплив природних чинників і наслідків антропогенних змін в природі на здоров'ї людини, визначає поведінка людини в умовах зовнішнього середовища, що складаються, з метою збереження здоров'я.

Соціальна валеологія ставить своєю метою вивчення здоров'я людини в соціумі, в його багатообразних і багатоваріантних відносинах соціального характеру з людьми і з суспільством.

Біополе – це складне специ­фічне психофізичне поле, що існує довкола живих організ­мів і всередині них.

Біоенергія – це складний ком­плекс хвильових енергетичних процесів, які притаманні жи­вим організмам і пов'язані з енергоінформаційним полем Всесвіту.

Аура (від грец. – віяння) – це прояв біополя, видимий за певних умов у вигляді променів, що світяться, або своєрідної оболонки довкола тіла люди­ни, котрі мають певне кольо­рове забарвлення залежно від духовного, фізичного і психічно­го стану людини.

Чакра – енергетичний центр, зона кон­центрації енергії, що фільтрує, розподіляє, перетворює, прово­дить і виводить цю енергію.

Геопатогенна зона (від грец. - Земля, - страждання і походження, що означає - страж­дання, що походять від Землі) – зона Землі, яка характеризу­ється геофізичною аномалією (зона подразнення) і негатив­ним, впливом, земного випромі­нювання на організм, людини.

Біолокація – здатність лю­дини визначати наявність яких-небудь об'єктів, предме­тів у просторі за допомогою індикатора-рамки чи маят­ника.

Біологічний вік людини враховує фізіологічну зрілість організму.

Психічний вік людини – визначається по рівню розумового і емоційного розвитку порівняно з деякою прийнятою нормою.

Соціальний вік людини враховує кількість соціальних ролей, які в даний момент людина грає.

Моржування – це купання в холодній воді взимку у відкри­тій водоймі з метою загарто­вування організму людини.

Зимове плавання – це одна з форм загартовування холодом.

Загартування – система заходів, спрямованих на підвищення опірності організму людини, розвиток у неї здатності швидко й без шкоди для здоров'я пристосову­ватися до різноманітних умов навколишнього життя.

Пранаяма – це  система ди­хальних вправ, що виконують­ся свідомо для накопичення ор­ганізмом життєвої енергії, отриманої з повітря. Інакше кажучи, пранаяма – це вчен­ня про свідоме керування ди­ханням.

Дихання – це не тільки реф­лекторні дії, але й дихальні вправи для діафрагми, керова­ні свідомістю, які регулюють вдих і видих.

Дихальна гімнастика – це  система вправ, спрямована на оволодіння мистецтвом правильно дихати, що дає змогу акумулювати прану, правильно її розподіляти і ви­користовувати для контролю над організмом.

Невроз можна розглядати як функціональну нервову хворобу, не підтверджену патологоанатомічними (або об'єктивними) дослідженнями.

Самопізнання – це піз­нання своєї сутності, виявлен­ня в собі як негативних, так і позитивних рис, а також мо­жливостей, що можуть слугу­вати правильному, всебічному та гармонійному розвиткові особистості.

Самоспостереження – це спостереження, об'єктом якого є психічний стан і дії самого ж спостерігаючого су­б'єкта.

Самокритика - це здат­ність бачити себе ніби збоку, об'єктивно оцінювати свої здібності та можливості, по­мічати, піддавати критиці, виправляти кожен свій негідний учинок, неправильну дум­ку, поведінку.

Самоаналіз - це усвідомлен­ня й аналіз своїх дій і вчинків.

Самооцінка – це важливий елемент самопізнання, вмін­ня оцінити самого себе, своє місце в житті та серед інших людей, свої здібності, можли­вості, нахили, поведінку.

Медитація – це найдавніший спосіб відкриття людиною нового знання через досягнення зосередженого стану в психічній і розумовій діяльності.

Аутогений метод («ауто» - означає «сам», «генний» в сенсі що породжує)  можна описати як самостійне досягнення здоров'я і вдосконалення особи за допомогою цілеспрямованого навіювання на тлі глибокого розслаблення м'язів.

Словесно-образне емоційно-вольове управління станом людини (СОЕВУС людини) – це  метод психологічної саморегуляції здорової людини, направлений на підвищення його психофізіологічної надійності, збереження і зміцнення здоров'я, підвищення працездатності.

Стрес  у спеціальній літературі розуміється як неспецифічні фізіологічні й психологічні прояви адаптаційної активності при впливі на організм будь-яких значимих для нього факторів.

Шлюб – це союз, укладений між чоловіком і жінкою на офіційних правових засадах, які закріплюють їхні матері­альні й особисті інтереси.

Сім'я – соціальна  актив­на група людей, пов'язаних кровною чи шлюбною спорід­неністю на основі взаємної спільності мети, інтересів і моральної відповідальності, які ведуть самостійну госпо­дарсько-економічну діяль­ність, дотримуючись законів і правил, прийнятих у дер­жаві.

Фізіологічна зріла дитина – це дитина, організм· якої в усі вікові періоди життя можна вважати досконалим, і зрілим відповідно до періоду його роз­витку.

Фізіологічно незріла дити­на – це дитина, організм якої характеризується не тільки відставанням у розвитку від­повідних фізіологічних функ­цій, що виникають ще у внутрішньоутробному періоді, але й пізнішим послабленням їх­ньої інтенсивності порівняно з такими самими функціями фізіологічно зрілого новона­родженого.

Суїцид – добровільний відхід людини з життя шляхом самогубства.

Голодування – це  усвідомлене утримання від вживання їжі протягом деякого часу.